Психологічна служба школи

Практичний психолог - Олексієнко Ірина Вікторівна


10 правил услышать друг друга

 

50 фраз, которые нужно говорить детям


Покажите веру в ребенка

«Я тебе доверяю».

«Я в тебя верю».

«Я уважаю твое решение».

«Это непросто, но у тебя обязательно получится».

«Ты все верно делаешь».

«Ты все правильно понимаешь».

«Как у тебя это получилось?»

«Научи меня, как это у тебя получается».

«Ты делаешь это лучше, чем я».

«У тебя получается это лучше, чем у меня».

Обратите внимание на усилия и старания

«Я вижу, ты очень много труда вложил в это».

«Я вижу, как сильно ты старался».

«Ты так потрудился над этим, и вот как здорово получилось!»

«Получается очень здорово!»

«Могу представить, сколько времени на это ушло!»

«Представляю, как долго ты старался, чтобы это получилось!»

«Сколько же пришлось придумывать, чтобы такое получилось!»

«Твои труды привели к хорошему результату!»

Поблагодарите за время, проведенное вместе

«Я очень ценю время, которое мы с тобой проводим вместе».

«Я с нетерпением жду, когда мы сможем снова поиграть завтра».

«С тобой очень интересно».

«Мне очень понравилось, как мы поиграли».

«Я рада, что ты дома».

«С тобой очень интересно и приятно играть».

Помогите ему самому оценить свой результат

«Что ты сам думаешь об этом?»

«Представляю, как тебе самому приятно!»

«Что тебе здесь самому больше всего нравится?»

«А как ты сам думаешь?»

«А что ты сам думаешь об этом?»

«А как тебе самому кажется?»

«А тебе самому как бы хотелось?»

Благодарите за помощь и вклад

«Спасибо больше тебе за то, что ты... (за конкретное дело)».

«Спасибо за то, что ты сделал».

«Спасибо большое за твою помощь».

«Спасибо за твое понимание».

«Это очень большая помощь для меня, спасибо».

«Ты мне так хорошо помогаешь!»

«Благодаря тебе я все закончила быстрее».

«Благодаря тебе у нас теперь так чисто».

Опишите, что видите

«Вот  это да! Комната чистая!»

«Ух ты! Постель застелена!»

«Какие яркие краски ты используешь!»

«Я вижу, что ты очень постарался!»

«Я вижу, что ты сам убрал со стола!»

Опишите, что чувствуете

«Я очень люблю заниматься и играть с тобой».

«Я так рада, когда ты дома».

«Я чувствую, что мы с тобой как одна команда».

«Мне очень приятно, когда ты так говоришь».

«Я так счастлива, что ты у нас есть».

«Мне очень приятно, когда ты мне помогаешь».

Проблеми адаптації першокласників до навчання в школі

Виховання дитини починається від її народження. Якою вона виросте значною мірою залежить від батьків. Батьки в родині мають виконувати функції педагога.

   Вступ до школи – переломний момент у житті дитини. Він пов'язаний з новим типом стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), новим видом нової діяльності (навчальної, а не ігрової). У житті дитини змінюються все:  обов'язки, оточення, режим. Це „ кризовий  період ” у житті дитини, і ця її „ криза ” виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти навчальними способами. Процес  адаптації  до шкільного життя у дітей триває по - різному – від 2 тижнів до 2 – 3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психологічними особливостями та стану здоров'я). Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівень готовності до школи, або „ шкільної зрілості ”

Шкільна зрілість виявляється у:

1)    морфогенетичній готовності, що передбачає фізіологічну зрілість (стан здоров'я) та рівень фізичного розвитку (розвитку дрібної моторики рук і зорово – рухової координації)

2)    інтелектуальній готовності дитини до школи, що передбачає володіння дитиною певною кількістю знань про явища навколишнього середовища, уміння порівнювати, класифікувати, узагальнювати та інш.

3)    Комунікативній готовності, що передбачає володіння навичками взаємодії з дорослими, однолітками ( вмінням слухати, не перебиваючи, вміння вибачати і вибачатися, співчувати…)

4)    Емоційно – вольової готовності, що передбачає вміння робити не лише те, що подобається, а й те, що необхідно зробити..

5)    Мотиваційна готовність, передбачає чітко оформлювати позицію школяра. Коли дитина:

-       має належне уявлення про школу;

-       позитивно  ставиться до шкільних занять;

-       віддає перевагу урокам грамоти і лічби, а не заняттям дошкільного типу;

-       визнає авторитет вчителя;

Психологічна готовність є необхідною умовою успішної адаптації до шкільного життя. Є чимало дітей, які все ж таки не можуть „вжитися в нову роль”. Вони часто страждають на нездоров'я, перебувають у пригніченому настрої, не повністю засвоюють навчальний матеріал, не мають близьких друзів, знають на ім'я та прізвище не всіх однокласників тощо.

      Причинами шкільної дезадаптації частіше є неправильні методи виховання у сім'ї або порушення системи стосунків у школі.

         До виховних помилок батьків належать:

-         надмірно завищені сподівання щодо навчальної успішності дитини, внаслідок чого будь – яка невдача сприймається нею неадекватно;

-         розмови про вади вчительки або недоліки школи замість акцентування дитини на приємних моментах;

-         часті конфлікти з приводу навчання дитини, після чого все, пов'язане зі школою, втрачає для неї щонайменшу привабливість.

Декілька порад щодо режиму дня:

-         12 годин сну з урахуванням обіду (1- 1,5 год.) для поновлення сил;

-         після школи не спішіть садити дитину за уроки, необхідно 2 – 3 години відпочити. Найпродуктивніший час для приготування уроків з 15 до 16 годин. Зайняття ввечері безрезультатні.

-         Не примушуйте дитину готувати уроки за один раз. Після 20 хв. Занять необхідно 10 – 15 хвилин перерви.

-         Під час приготування уроків не сидіть над дитиною, давайте їй можливість працювати самостійно, але якщо буде потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Спокійний тон та підтримка („ не хвилюйся, все вийде ”, „ давай розбиратися разом ”), похвала навіть якщо щось не виходить, необхідна. Не акцентуйте увагу на оцінках 1 „ не дарма з письма в тебе одні „2” та „3”)

  Якщо ви будете дотримуватись нижче вказаних побажань у вихованні, ваша дитина виросте врівноваженою та спокійною.


Усний журнал

«П'ять шляхів до серця дитини»

    Кожна дитина потребує батьківської любові. І батьки повинні навчитися виявляти свою любов до неї. Спілкуючись із дітьми, батьки насамперед мають частіше нагадувати собі таке:

1. Перед вами — діти.

2. Вони поводяться як діти.

3. Буває, що їхня поведінка нервує батьків.

4. Якщо я виконаю свої батьківські обов'язки і любитиму дітей, незважаючи на їхні провини, вони виправляться, коли подорослішають.

5. Якщо я люблю їх незважаючи ні на що, вони відчуватимуть упевненість у собі і мою підтримку.

Дітям необхідна любов батьків — це одна з найголовніших потреб дитини.

Висловлювати свою любов дитині батьки можуть через:

• дотик;

• слова заохочення;

• час;

• подарунки;

• допомогу.

   Дотик — один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виявляєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

   Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини і частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені буде приємно, коли ти...»

     Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

    Час — це ваш подарунок дитині. Ви нібито кажете їй: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом — значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми спільного дозвілля в кожній сім'ї різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим своїм уподобанням, а передусім — своїй дитині.

     Подарунок є символом любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які отримують такі подарунки, починають думати, що любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що річ не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу — це плата, якщо намагаєтесь підкупити її — це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо то одяг. Подарунки не обов'язково купувати, їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки тощо. Головне — придумати, як його подарувати.

      Допомога. Материнство та батьківство — це професії, й дуже нелегкі. З вами укладено контракт принаймні на 18 років; і робочий день у вас ненормований. Щодня діти звертаються до вас із різноманітними проханнями. Завдання батьків — почути ці прохання й відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки бурчать і сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати дітям — не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.

      На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову»  (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

 


«Чи готова ваша дитина до школи?»

                                             

                                              Тест для батьків

 

Інструкція: на кожне твердження слід дати відповідь "так" чи "ні"

 

 1. Я розвиваю в дитині позитивне сприйняття його можливостей, здібностей.

2. Я надав кімнату або частину кімнати виключно для занять дитини.

3. Я привчаю дитину (з мінімальною допомогою і, як правило, самостійно) вирішувати свої проблеми, приймати рішення, піклуватися про свої обов'язки.

4. Я показую дитині можливості знайти книги і потрібні для її занять матеріали (використовуючи особисті, суспільні, шкільні бібліотеки).

5. Я ніколи не відмовляю дитині в проханні почитати їй.

6. Я постійно беру дитину в поїздки, подорожі, на екскурсії по цікавих місцях (відвідини музеїв, театрів та інше).

7. Я вітаю ігри і спілкування моєї дитини з друзями.

8. Я часто виконую разом з дитям одну і ту ж справу.

9. Я піклуюся про фізичне здоров'я дитини ( харчування, гартування зарядка, заняття спортом).

10. Я стежу, щоб малюк дотримувався режиму дня: вставав і лягав в один і той же час, мав годинник для занять, прогулянок, ігор і так далі

 Оцінка тесту

Порахувати кількість плюсів (відповідь "так"). Кожна позитивна відповідь оцінюється в один бал. Розділивши отриману суму на 10 (кількість тверджень) отримуємо середньоарифметичне число.

1-й рівень (1- 0,7 балу)

Ви правильно організовуєте шкільне життя дитини. Малюк має всесторонні інтереси, підготовлений до спілкування з дорослими і товаришами. При такому вихованні ви можете розраховувати на хороші успіхи в навчанні.                                                                                                 

2-й рівень (0,6-0,4 балу)

У вас можуть виникнути деякі проблеми в навчанні дитини. Задумайтеся, чи є ви надзвичайно активними, чи не блокуєте ви "поле свободи" дитини, чи досить часу дитя спілкується з однолітками? Ваші роздуми дозволять вам визначити оптимальну стратегію виховання.

3-й рівень (0,3-0 балів)

У вашому досвіді просліджується головна помилка - надмірна опіка дитини, підміна зусиль дитяти власною активністю. Ви недостатньо даєте йому спілкуватися з однолітками, заважаєте йому набувати соціального досвіду.

Сподіваємося, що ваша самокритичність принесе успіх у виховній стратегії.


«Портрет ідеального першокласника»

1. Педагогічна готовність:

- навички читання;

- навички лічби;

- навички письма;

- навички малювання;

- уміння розгорнуто відповідати на запитання;

- великий словниковий запас;

- загальна обізнаність.

2. Інтелектуальна готовність:

- розвинена уява;

- уміння орієнтуватись у просторі та часі;

- розвинене наочно-образне мислення (уміння виділяти суттєве в явищах        - навколишнього середовища, уміння порівнювати їх, бачити їхню подібність

   і відмінність);

-         розвинена дрібна моторика (володіння олівцем, ручкою, ножицями, навички малювання);

-         добра пам'ять;

- передумови абстрактно-логічного мислення (здатність розуміти символи та   

  формулювати запитання, самостійно розмірковувати, знаходити причини

   явищ, робити прості висновки).

3. Мотиваційна готовність:

- намагання засвоїти роль школяра (бажання ходити до школи), прийняття   

  системи вимог, які ставлять школа та вчитель.

4. Емоційно-вольова готовність:

- уміння керувати своєю поведінкою;

- збереження працездатності протягом одного уроку і протягом навчального   

   дня;

-           емоційна стійкість (регуляція емоцій);

-         уміння стримувати свої імпульси (наприклад, не перебивати інших під час розмови);

- уміння продовжувати дію, докладаючи до цього вольові зусилля.

5. Комунікативна готовність:

- бажання спілкуватися з дорослими та дітьми;

- уміння встановлювати контакти з учителем;

- збереження відчуття дистанції;

- здатність до особистісного контакту з дорослим (на противагу   

  ситуативному);

-         уміння встановлювати контакт з однолітками;

-         уміння увійти в дитячий колектив і знайти своє місце в ньому;

-         уміння виконувати роботу разом.